Короткий термінологічний словник
Альтруїзм— моральний принцип, що проголошує співчуття до інших людей, безкорисне служіння їм і готовність до самозречення в ім'я їх блага і щастя.
Анімізм— віра в існування духів, одухотвореність предметів, у наявність душі у людей, рослин, тварин.
Антропоморфізм— наділення людськими якостями явищ природи, предметів, тварин.
Аскетизм— зречення радощів життя, відлюдництво, умертвління плоті задля досягнення моральної досконалості.
Біологічна (істинна) смерть — незворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах організму.
Благо — все, що має для людини позитивне значення.
Вегетаріанство— вчення і спосіб життя, які не допускають вживання в їжу м'яса тварин.
Веди (санскр. — священне знання) — найдавніша пам'ятка індійської літератури, сукупна назва пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань, приписів, правил, богословських навчань, есхатологічних міркувань.
Вівісекція— операції на живих тваринах з метою вивчення функцій організму, дії на нього різних речовин, розроблення методів лікування тощо.
Гедонізм— спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи І призначення, який зводить зміст моральних вимог до однієї мети — одержання насолоди
Герменевтика— теорія, мистецтво інтерпретації змісту основних моральних понять, суджень, відповідного тексту загалом.
Гетерономна етика — етика, що ґрунтується не на власних принципах, а на запозичених з інших наук.
Гідність — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність.
Гуманізм — принцип етики, що став і принципом моралі, основою якого є переконання в безмежних можливостях, здатності до вдосконалення людини, вимога свободи і захисту її гідності, визнання права людини на щастя, проголошення задоволення її потреб та інтересів кінцевою метою суспільства.
Даосизм— філософське вчення Давнього Китаю про всезагальний і невидимий закон всього існуючого — дао, якому підпорядковуються природа, суспільство, поведінка і мислення індивідів.
Дихотомія— поділ вихідного поняття на два суперечні видові поняття.
Джайнізм — релігійно-філософське вчення, згідно з яким до тих пір, поки душа «засмічена» тонкою матерією, вона, за законами карми, повинна постійно мандрувати, набуваючи нових існувань, і лише звільнившись від матерії шляхом правильного пізнання й аскетизму, досягає спасіння.
Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.
Евдемонізм— спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, за якого досягнення щастя вважається головною метою життя і основою моральних вчинків.
Евтаназія— приведення безнадійно хворого до смерті.
Евтимія — благий стан душі, який не зводиться лише до задоволення, хоч містить його.
Екзистенціалізм— суб'єктивістське вчення, основним завданням якого є встановлення змісту людського існування, безпосередньо даного індивіду як його переживання свого «буття-у-світі», через яке відкривається буття світу.
Екологічна етика — галузь етичних знань, предметом якої є моральне ставлення людини до живої і неживої природи.
Емпатія— позараціональне пізнання людиною внутрішнього духовного світу інших людей, що ґрунтується на співпереживанні.
Есхатологія— релігійне вчення про кінцеву долю світу і людини.
Етика— філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.
Етика бізнесу — складова етики ділових відносин, яка досліджує особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької, комерційної діяльності І формулює для Цієї сфери відповідні рекомендації.
Етика медпрацівників — галузь етичної науки, яка досліджує об'єктивні основи, сутність, специфіку, структуру й основні функції моралі працівників медичної сфери діяльності.
Етична освіта — процес інтеріоризації людиною етичної теорії в особистісні знання і переконання.
Євгеніка— наука, що вивчає, розробляє шляхи і методи активного впливу на еволюцію людства, вдосконалення його природи.
Йога (санскр. — зв'язок, з'єднання, зосередження, зусилля) — вчення і метод управління психікою І фізіологією людини, що має на меті досягнення стану «звільнення» свідомості від зовнішніх впливів, неспокою, страждань і досягнення нірвани, «блаженства самопізнання».
Заповідь — повеління, що належить авторитетній особі або приписується їй.
Звичай — вид суспільної дисципліни, яка історично (і стихійно) склалася і поширилася в суспільстві чи колективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватися Індивіди, групи, суспільство загалом.
Ідеалізм — напрям у філософії, який визнає первинність ідеї, духу.
Ініціація (посвячення) — передання племінних норм життя поколінню, що досягло повноліття.
Інтеріоризація— формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки.
Каяття — зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки й свідомості.
Клінічна смерть — стан організму людини, за якого в неї відсутні видимі ознаки життя (серцебиття, дихання) і згасають функції центральної нервової системи, але зберігаються обмінні процеси.
Конформізм — пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм І правил, безумовне схиляння перед авторитетами.
Конфуціанство (кит. — школа вчених-книжників) — етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, життя сім'ї й управління державою.
Кордоцентризм — властиве ментальній свідомості українців прагнення пов'язати ентузіастичні настанови людини з її чуттєвою сферою, охопити в обмеженому безмежне, відносному — абсолютне.
Кувада— обрядова імітація батьком родового акту при народженні дитини.
Левірат — звичай, згідно з яким вдова зобов'язана чи має право вийти заміж за брата свого померлого чоловіка.
Легізм— давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.
Локаята (санскр, Лока — спрямований тільки на цей світ) — давньоіндійська система матеріалізму, ідо пояснювала світ взаємодією чотирьох елементів (землі, води, вогню і повітря), проголошувала маеріальний світ єдиною реальністю, а метою людського існування ~ насолоди.
Магія— сукупність уявлень та обрядів, заснованих на вірі у можливість впливу на навколишній світ через надприродне {фетишів, духів) завдяки чаклунським дійствам.
Матеріалізм — напрям у філософії, який виходить з того, що буття є первинним, а свідомість, мислення — вторинним, похідним, що світе матеріальним і пізнаваним.
Матерія — об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості.
Метаетика— наука про об'єктивні підстави Існування різних моральних і етичних систем.
Міліцейська (поліцейська) деонтологія— розділ етики, що розглядає проблему обов'язку працівників органів внутрішніх справ, сферу моральних вимог до них.
Міф — наївно-символічне уявлення людей про світ.
Мова етики — дискурсивний (логічний, розсудковий) засіб інтерпретації мови моралі, завдяки якому у процесі з'ясування змісту термінів і висловлювань моралі відбувається осягнення природи, сутності і проявів моралі.
Мова моралі — засіб передавання людьми своєї моральної позиції, вираженої в оцінно-нормативних висловлюваннях, які мають недискурсивний, тобто інтуїтивний характер.
Модальність — характеристика або оцінка висловлювання, що відповідає тій чи іншій точці зору; певний спосіб ставлення людини до власного висловлювання.
Моїзм — філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.
Мораль — система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.
Моральна вимога — найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності.
Моральна відповідальність — характеристика особистості з точки зору виконання нею моральних вимог.
Моральна діяльність — особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку, подібно до виробничої, наукової, художньої.
Моральна норма — однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації; вияв моралі як форми суспільної свідомості.
Моральна практика — сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.
Моральна самооцінка — результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів і моральних якостей.
Моральна свідомість — вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.
Моральна спонука — чуттєва форма, в якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку.
Моральна справедливість — співвідношення кількох явищ з точки зору розподілу блага і зла між людьми.
Моральна якість — відносно стійкі ознаки поведінки людини, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).
Моральне правило — імперативне положення, яким керуються у співжитті, праці, поведінці.
Моральний вибір — акт моральної діяльності, який полягає втому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.
Моральний вчинок — добровільна дія, що об'єктивно відповідає моральній вимозі.
Моральний ідеал— найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної осоистості, яка володіє всіма відомими доброчесностями, кожна з яких максимально досконала.
Моральний кодекс— звід моральних норм і правил, які необхідно виконувати.
Моральний мотив - внутрішня, суб'єктивно-особистісна спонука до дії, зацікавленість в її реалізації і орієнтація на моральні чинники.
Моральний намір — рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату.
Моральний самоконтроль — сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів І спонук.
Моральний сором — збентеження, ніяковіння за недостойну поведінку.
Моральні відносини — ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на найвищі вселюдські цінності.
Моральність — реальна поведінка людей і відповідна діяльність.
Нірвана (санскр. — заспокоєння, згасання) — найвище блаженство.
Неопозитивізм — сучасний філософський напрям, у центрі уваги якого перебувають породжені розвитком сучасної науки актуальні філософсько-методологічні проблеми: роль знаково-символічних засобів накового мислення; відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки; природа і функції мате мати за ціп формалізації знання тощо.
Оптимізм— світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє.
Паралогізм— ненавмисно неправильно побудоване міркування.
Патерналізм— система моральних норм, яка передбачає покровительство, опікунство і відповідні очікування щодо поведінки людей різних соціальних станів.
Песимізм — пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині і в майбутньому.
Плацебо— лікарська форма, що містить нейтральні речовини і застосовується для вивчення ролі навіювання в лікувальному ефекті конкретних ліків або для контролю при дослідженні ефективності нових лікарських препаратів тощо.
Прагматизм— філософська течія, яка, ігноруючи об'єктивну основу понять, ідей, теорій, норм, оцінює їх, беручи до уваги лише їх практичну ефективність.
Презумпція невинуватості — демократичний правовий принцип судочинства, згідно з яким підозрювана чи обвинувачувана у вчиненні злочину особа вважається невинуватою доти, доки її винність не доведена у передбаченому законом порядку.
Принцип— основа певної сукупності (чи усіх) фактів або певної (чи будь-якої) системи знань.
Прогрес моралі — процес становлення людського в людині, формування гуманістичних стосунків між людьми.
Провіденціалізм — розуміння причин суспільних подій як вияву волі Бога.
Професійна етика — вчення про професійну мораль.
Психоаналіз — авангардна теорія, зосереджена на дослідженні психічного несвідомого (несвідомих психічних процесів і мотивацій).
Редукціонізм в етиці — зведення вищого (моральних стосунків між людьми) до нижчого (поведінки тварин).
Рефлексія— осмислення людиною власних дій та їх закономірностей, самопізнання, що розкриває духовний світ людини; у психології — самоаналіз, роздуми людини (часом надмірні) про власний душевний стан.
Самовладання — один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямовувати діяльність на розв'язання свідомо поставлених моральних завдань.
Свобода — здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об'єктивної необхідності.
Скептицизм— античне філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обґрунтування норм поведінки.
Смисл (сенс) життя — морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона зіставляє себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.
Совість (сумління) — вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконаня і здійснювати оцінку своїх вчинків.
Сорорат— звичай епохи родового ладу, згідно з яким чоловік брав шлюб одночасно чи послідовно з кількома рідними чи двоюрідними сестрами. Пережитком цього звичаю є одруження вдівця з молодшою сестрою померлої дружини (в Індії, деяких країнах Африки тощо).
Софізм — міркування, що здається правильним, проте в ньому навмисно допущена логічна помилка для надання видимості істинності хибному твердженню.
Справедливість — загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід'ємні права.
Стоїцизм — філософське вчення, згідно з яким світ-космос перебуває в нескінченній пустоті, будучи живим сферичним тілом, розумною істотою, що організовує всі свої частини в доцільно упорядковане ціле.
Судова етика — галузь юридичної етики, яка досліджує комплекс моральних заборон і дозволів, зумовлених специфікою розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, адміністративних справ.
Тальйон— первісний звичай, який регулював відносини між кровнородинними колективами і зобов'язував родичів при здійсненні помсти керуватися нормами простої рівності.
Теологія— сукупність релігійних доктрин про сутність і діяння Бога, що ґрунтуються на текстах, які вважаються божественним одкровенням).
Томізм— напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму та здорового глузду.
Тотемізм— віра у спорідненість груп людей (роду, племені) з конкретними видами тварин, рослин, явищами природи.
Фаталізм— визнаня панування над суспільством і людиною невідворотних сил, які наред визначають їх долю.
Фетишизм— віра в існування надприродних властивостей матеріальних об'єктів.
Фройдизм — сукупність шкіл, представники яких витлумачували різноманітні процеси і явища, що стосуються людини і суспільства, на основі психоаналізу.
Футурологія— наука про майбутнє людства.
Чесноти (доброчесності) — окремі позитивні моральні якості людей; загальна моральна характеристика особистості.
Честь — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.
Щастя — стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.
Юридична етика — різновид теорії професійної моралі, в якому принципи й категорії загальної і професійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в юридичній сфері.
На головну Етика