Адміністративна етика


Коло питань: складові адміністративної етики; дотримання адміністративної етики; особливості взаємостосунків представників держави і підприємництва-наслідки зрощення інтересів представників влади і підприємництва; інституційний тип взаємовідносин державних службовців і підприємців.

Реформування державної служби в Україні вимагає підвищеної уваги до проблем моралі в діяльності: керівників і службовців адміністративного апарату всіх рівнів управління. Саме від цього залежить довіра населення до влади взагалі і участь громадян у вирішенні суспільно-політичних питань.

Складові адміністративної етики


Сьогодні, як ніколи, на всіх рівнях державного управління (національному, регіональному і місцевому) етичні проблеми стоять дуже гостро. Поряд із традиційними (корупцією, підкупом, хабарництвом, конфліктами інтересів, неетичною поведінкою, дискримінацією прав) виникають нові, що пов'язані з приватизацією, реструктуризацією, децентралізацією управління, використанням сучасних інформаційних технологій, інновацій і т.п.
Існує багато визначень поняття «адміністративна етика» і підходів до її вивчення. Адміністративна етика — це норми і закони поведінки, дотримуючись яких керівник чи державний службовець визначає етичні стандарти до виникаючих в установі проблем, самостійно аналізує ці стандарти і несе особисту відповідальність за прийняті рішення. Тут визначаються два стандарти — зміст етичних стандартів та процес, що дає змогу їх визначити.
Адміністративна етика — це розділ етики, що вивчає моральні аспекти діяльності державних службовців і керівників та вміщує чотири компоненти:

Характерним для сучасного суспільства розвинутих капіталістичних країн є посилений акцент на створення методології наукових досліджень у галузі адміністративної етики. Серед методів — опитування та інтерв'ю, збір і аналіз відомостей, спостереження і вивчення конкретних випадків, історичні аналогії тощо. Адміністративна етика по суті шукає відповідь на такі питання: що є добро і зло, що є правильним і хибним у поведінці управлінців і державних службовців; які мотиви і умови сприяють їх етичній поведінці; що треба робити для формування високих моральних принципів. Саме ці питання визначають моральний клімат в органах державного управління будь-якого рівня.

Дотримання адміністративної етики


Щоб поведінка державних службовців відповідала значеним стандартам і нормам, необхідний внутрішній і зовнішній контроль, а також такі механізми, що дають змогу застосувати це на практиці. Внутрішній контроль пов’язується з моральними принципами і свідомістю службовців, особливо при прийнятті ними управлінських рішень. Механізмом його впровадження повинні виступати безпосередньо самі державні органи, що відповідають за здійснення конкретних функцій і навчання службовців адміністративній етиці.
У США, приміром, існує досить розвинуте законодавство в галузі адміністративної етики. Відповідні акти з етичних питань приймаються Конгресом, законодавчими органами штатів І місцевою владою. Основними напрямами діяльності тут є: введення обмежень зі встановленням відповідних санкцій за їх порушення, отримання інформації про фінансовий стан службовців, гарантування конфіденційності доходів, регулювання діяльності окремих груп службовців. Так, введені обмеження на перехід службовців до приватного сектора економіки, на представлення інтересів в організаціях, де працювали раніше, або за діяльність яких несли відповідальність, заборонено приймати подарунки вартістю більш визначеної суми, приймати на роботу близьких, родичів тощо.
Важливим засобом, що дає змогу виробити принцип керівництва етичною поведінкою державного службовця, повинен стати Кодекс етики, який визначає, що повинен та може робити адміністративний працівник, а що йому робити забороняється.
Прийняті в деяких західних країнах кодекси служать також орієнтирами при прийнятті управлінських рішень у конфліктних ситуаціях; їх головна мета — розуміння державними службовцями, як представниками влади, етичних стандартів, встановлення довірчих відносин з населенням, дотримання правил і норм організаційної поведінки в адміністративних установах, становлення інституційного типу взаємовідносин з підприємцями.

Особливості взаємостосунків представників держави і підприємництва


Щоб точніше зрозуміти особливості взаємостосунків представників держави і підприємництва, повернемось до значення суті останнього. Підприємництво — ініціативна господарсько-фінансова діяльність суб'єктів різних форм власності в рамках чинного законодавства на свій ризик і під власну фінансову та майнову відповідальність для отримання прибутку.
Щоб стати підприємцем, необхідно бути здатним зважитися виконувати якусь нову справу, пристосуватися до здійснення чогось значного і, головне, реалізувати свої мрії. Не кожна людина в змозі самовизначитись в конкретній справі і дати знати про себе. Відомий класик И.Шумпетер писав: «Бути підприємцем — означає, роблячи те, що роблять інші, виконувати все не так, як виконують інші».
Досліджуючи культурну генезу «духу капіталізму», Макс Вебер у праці «Протестантська етика і дух капіталізму» вдало показав типи характеру і особливо тип людини, яка має азарт і талант керівника, пройнята духом підприємництва га здатна протистояти бюрократичній організації держави .
Державна політика радянських часів виховувала у населення негативне ставлення до підприємництва. Усіма засобами втлумачувалися переваги соціалізму та неспроможність капіталістичних країн ефективно організовувати своє господарство. Не можна було робити щось не так, як всі, щоб не стати «білою вороною». Господарська ініціатива і самостійність керівників усіх рівнів у прийнятті рішень розглядались як відступ від генеральної лінії комуністичної партії і як прецедент до серйозного розгляду справи чи судового процесу.
Розвиток в Україні ринкових відносин та необхідність стійкого соціально-економічного розвитку держави стали вимагати нових механізмів координації і узгодження інтересів представників підприємства і влади. За роки розбудови Державності принципи взаємовідносин представників цих Раніше двох полярних інститутів сприймались і сприймаються сьогодні як одна із багатьох важливих, але все ж таки Другорядних проблем, що знаходяться дещо осторонь від взаємостосунків двох гілок влади, держави та партій і т. п.
Разом з тим саме в процесі капіталотворення від етики взаємостосунків представників влади і підприємництва залежить тип держави, що утвердиться в Україні. А це насамперед має бути цивілізоване партнерство, яке дасть зводитись до якогось одиничного формалізованого акту, а мусить пронизувати собою всю цілісну моральну атмосферу взаємин. Повага як практична реалізація визнання людської гідності знаходить доповнення в пошані і реалізується насамперед через визнання особистих чеснот;
О проникати в турботи і проблеми партнера (принаймні в межах ділової сфери); налагодження результативних ділових стосунків без співчуття та співпереживання неможливе. Моральний імпульс співчуття створює необхідну атмосферу взаємин.

Вимоги до сучасного керівника


Щоб запобігти можливим негативним наслідкам через невиважені дії того чи іншого керівника на державному, громадському рівні чи в підприємництві, розробляються і втілюються в практику правила і вимоги, які прищеплюються майбутньому менеджеру як в процесі навчання, так і у практичній його роботі. На розкриття тих чи інших рис, якими має володіти ділова людина, все більше звертають увагу сучасні автори, особливо останнім часом.
Назвемо деякі з них. Так, керівник корпорації «Дженерал моторс» Р.Герстенберг підкреслює такі риси, якими має володіти менеджер:

Цікаво зіставити перелік якостей і цінностей сучасного управлінця, які пропонують американська і англійська концепції, та відповідне їх розташування з точки зору важливості.

Думка американців Думка англійців
1.Розвиненість розуму.
2. Чесність.
3. Логічність.
4. Технікоозброєність.
5. Широта кругозору.
6. Перспективність.
7. Комунікабельність.
8. Цілісність характеру.
9. Лідерство.
10. Здатність делегувати владу.
11. Організаторські здібності.
12. Уміння приймати рішення.
ІЗ. Твердість.
14. Уміння зосереджувати на справі інших.
15. Уміння виховувати.
16. Почуття гумору.
17. Уміння слухати інших
18. Бажання слухати.
19. Об'єктивність.
20. Організаторські здібності.
 1. Здатність делегувати владу.
2. Комунікабельність.
3. Доступність.
4. Уміння слухати інших.
5. Авторитетність.
6. Компетентність.
7. Технікоозброєність.
8. Чесність.
9. Твердість.
10. Зацікавленість у кожній людині
11. Позитивність.
12. Рішучість.
13. Почуття гумору.
14. Широта здібностей.
15. Продуктивність.
16. Дружелюбність.
17. Старанність.
18. Уміння спілкуватися з іншими.
19. Знання спеціальності.
20. Відсутність базікання.


Безумовно, названі риси стосуються не тільки менеджера, зайнятого безпосередньо справою управління. Так чи інакше він вступає сьогодні в різноманітні ділові стосунки і також повинен знати певні правила поведінки в сфері управління і, особливо, у сфері сучасного підприємництва.
Отже, як максимально проявити себе обізнаним зі справою керівником, як завоювати довіру партнерів? Назвемо лише окремі з тих принципів культури управління, про які йдеться в сучасній літературі:
Зрештою, економічна етика — це культура життя і співпраці з людьми, це така організація людських колективів, за якої кожен здатен творчо, максимально ефективно виконувати посильну справу.
Сучасне життя сповнене швидких змін, несе в собі чимало суперечливого. Такий стан не може тривати довго, його здолати можуть лише люди, наділені почуттям глибокої відповідальності за долю сучасників, які володіють ґрунтовними знаннями виконуваної справи, етикою управління, спираючись на досвід попередників і культурні надбання як свого народу, так і людства в цілому.

Інформація з цієї теми наявна в таких джерелах нашого списку літератури:

(1);(6);(11); (14);(19);(21); (35);(36);(44); (45);(46);(107); (117);(131);(144).
fromm_chelo.rar;fromm_imet.rar.

Наступна тема

На головну Етика